*Перша частина кейсу написана у скороченному форматі кейс-стаді, такого форматуу кейси ми розбираємо на нав курсі практичноЇ психологіЇ. Друга частина описана у форматі вільного оповідання.
Клієнтка:
Марина, 30 років. Незаміжня, власниця бізнесу у сфері харчування. Має кілька виробничих цехів, активно розширює бізнес. На консультацію прийшла з запитом на підвищення впевненості у собі. Попередньо зазначила, що незважаючи на зовнішню успішність та привабливість, внутрішньо часто відчуває сумніви щодо себе, критичність до власних дій, почувається недостатньо впевненою в особистому житті та у прийнятті рішень, пов’язаних з розвитком бізнесу.
Перша консультація:
1. Знайомство та встановлення контакту (5-7 хвилин)
Марина прийшла трохи завчасно, виглядала зібраною, трохи напруженою. Я представився, коротко розповів про свій підхід та уточнив, чи був у неї раніше досвід роботи з психологом. Вона відповіла, що це її перший досвід психотерапії.
Щоб знизити початкове напруження, я трохи пожартував про першу зустріч та запропонував їй зручно розміститись, запевнивши, що формат бесіди – вільний і не передбачає “правильних” чи “неправильних” відповідей.
2. Уточнення запиту та мотивація (10 хвилин)
Попросив Марину трохи докладніше розповісти, що саме привело її до мене.
Марина коротко описала:
- Активно розширює бізнес, має успіх у справі.
- Постійно стикається з внутрішніми сумнівами, часто сумнівається, чи достатньо компетентна та приваблива як жінка, і це впливає на її самооцінку.
- В особистому житті складнощі: є знайомства, але вона відчуває, що часто надто критично до себе ставиться, що заважає їй побудувати гармонійні стосунки.
Я поставив уточнюючі питання:
- Як давно виникають такі сумніви?
- Що вона робила, аби з ними впоратися самостійно?
- Як би вона описала успішний результат нашої спільної роботи?
Марина відповіла, що почуття сумніву супроводжує її майже постійно останні 5-6 років. До цього ставилася несерйозно, думала, що це мине. Тепер розуміє, що це заважає бути щасливою та гармонійною у різних сферах життя. Самостійні спроби позитивного налаштування не мали довгострокового результату.
Успішним результатом Марина вважає більш впевнене самопочуття, зниження критичного ставлення до себе, покращення особистого життя, почуття гармонії та внутрішнього спокою.
3. Початковий аналіз ситуації (15 хвилин)
Попросив клієнтку більш детально розказати, в яких саме ситуаціях відчуває найбільшу невпевненість.
Марина виокремила три головних напрямки:
- Взаємодія з чоловіками, знайомства, побудова особистих стосунків (відчуває себе «недостатньо цікавою»).
- Прийняття складних бізнес-рішень: боїться помилок, сумнівається у правильності своїх дій, хоча зазвичай вони успішні.
- Публічні виступи та презентації: внутрішньо відчуває напругу, невпевненість, страх критики, хоча оточення схвалює її виступи.
Уточнюючи про корені цих відчуттів, ми дійшли до спогадів із дитинства та юності. Марина згадала, що її батьки були досить вимогливими, особливо мама, яка рідко її хвалила, а критикувала часто, вважаючи це “корисним для розвитку”. Марина усвідомила, що вже у дорослому житті вона повторює цей внутрішній діалог, вимагаючи від себе майже ідеальних результатів.
4. Формулювання цілей терапії (10 хвилин)
Спираючись на нашу бесіду, я запропонував Марині сформулювати ключові цілі на наші 12 консультацій:
Цілі клієнтки:
- Виробити внутрішнє відчуття стабільності й впевненості в особистому житті.
- Навчитися помічати й цінувати власні сильні сторони, дозволяти собі право на помилку.
- Зменшити внутрішню критику і розвинути позитивнішу внутрішню опору, яка сприятиме особистому та професійному зростанню.
Марина погодилася з цілями, доповнивши їх ще одним пунктом: «навчитися отримувати задоволення від своїх успіхів».
5. Домашнє завдання та завершення консультації (5-8 хвилин)
Домовились, що протягом тижня Марина вестиме короткий щоденник, куди щовечора записуватиме:
- Ситуації, в яких відчувала невпевненість (описати коротко).
- Свої думки в ці моменти (які саме критичні установки з’являлись).
- Буде намагатися записати, що гарного і успішного їй вдалося зробити за день, навіть маленькі дрібниці.
Наприкінці сесії Марина подякувала, зазначила, що почувалася комфортно і дещо полегшено, сказала, що з нетерпінням чекатиме наступної зустрічі. Ми домовились про постійний час консультацій щотижня.
Після консультації:
Я записав короткі нотатки та спланував наступні сесії, щоб послідовно працювати над формуванням впевненості, дослідженням її внутрішніх переконань та створенням позитивних альтернатив критичним думкам.
Друга консультація:
1. Перевірка самопочуття та аналіз домашнього завдання (10 хвилин)
Марина прийшла на консультацію більш розслаблена, сказала, що після першої зустрічі мала відчуття полегшення. Вона принесла з собою блокнот, де виконувала домашнє завдання.
Аналіз записів Марини показав такі моменти:
- Протягом тижня було щонайменше 6 ситуацій, коли відчувала внутрішню невпевненість. Зокрема, ситуації з бізнес-зустрічами та комунікацією з новими знайомими чоловіками.
- Критичні думки, які вона записувала, часто звучали як: «Я недостатньо цікава людина», «Я можу зробити помилку», «Мені здається, що люди бачать моє хвилювання».
- Водночас Марина вперше свідомо звернула увагу на маленькі успіхи, про які раніше не замислювалась: вдала угода з постачальником, схвальний відгук про її продукцію, комплімент щодо зовнішності.
2. Робота з внутрішнім критиком (20 хвилин)
Ми почали глибше працювати з внутрішнім критиком. Я попросив Марину уявити цю критичну частину себе як окрему особистість:
- Як виглядає ця «критична Марина»?
- Що вона найчастіше говорить і чого боїться?
- Які емоції виникають при контакті з нею?
Марина сказала, що бачить цю внутрішню фігуру як сувору, навіть агресивну версію самої себе, що нагадує голос матері в дитинстві. Вона зрозуміла, що критик боїться помилок, втрати контролю, відторгнення іншими людьми. Відчуває при цьому сором, провину та страх.
Я пояснив Марині, що внутрішній критик, хоч і неприємний, несе певну функцію захисту – намагається її вберегти від болю та невдач. Ми почали формувати новий погляд: критика можна «слухати», але не обов’язково повністю погоджуватися з нею.
3. Формування «захисних фраз» (10 хвилин)
Щоб знизити вплив критика, запропонував Марині знайти альтернативні, позитивні, підтримуючі фрази на противагу критичним установкам. Марина створила кілька важливих для неї тверджень:
- «Я маю право на помилку – вона робить мене сильнішою».
- «Я цікава така, як є. Моє життя – це не екзамен».
- «Люди цінують мене, бо бачать реальні результати моєї роботи, а не мої хвилювання».
Домовились, що ці фрази вона щодня повторюватиме у складних ситуаціях.
4. Домашнє завдання (5 хвилин)
Запропонував Марині далі вести щоденник, додаючи нову вправу – записувати випадки, коли вдавалося успішно подолати критику, застосовуючи ці захисні фрази.
5. Завершення (5 хвилин)
Марина зазначила, що їй було приємно та легко працювати, і вона відчуває мотивацію для подальшого самопізнання.
Третя консультація:
1. Аналіз тижня та самопочуття (10 хвилин)
Марина прийшла із помітно покращеним настроєм. З гордістю розповіла про випадок, коли вперше змогла себе заспокоїти під час складних переговорів, використовуючи підтримуючі фрази. Зауважила, що помітила невелике зниження тривоги у взаємодії з чоловіками.
2. Робота з «перфекціонізмом» (15 хвилин)
Я помітив, що багато проблем Марини пов’язані з перфекціонізмом. Ми почали досліджувати цю тему:
- Що означає для Марини бути ідеальною?
- Хто встановлює ці вимоги?
- Що станеться, якщо вона дозволить собі бути не ідеальною?
Марина сказала, що вважає ідеальною людину, яка все контролює, не помиляється і викликає захоплення інших. Вона зрозуміла, що цей ідеал їй нав’язаний матір’ю, яка постійно наголошувала, що вона має бути найкращою. Марина усвідомила страх втратити любов оточення, якщо перестане бути ідеальною.
3. Вправа «Дозволити собі помилку» (15 хвилин)
Я запропонував їй психологічну вправу, де Марина мала згадати ситуацію з незначною помилкою і прийняти її з позиції підтримки та емпатії до самої себе.
Марина згадала випадок, коли зробила помилку в розрахунках, через що втратила невелику суму грошей. Спочатку вона знову відчула сором, але після вправи змогла сказати собі, що помилка допомогла їй зробити висновки і що ця ситуація є нормальною частиною життя. Марина зрозуміла, що прийняття помилки не означає слабкість, а навпаки – силу і гнучкість.
4. Домашнє завдання (5 хвилин)
На наступний тиждень Марина отримала завдання спеціально зробити одну «маленьку контрольовану помилку» і простежити свої реакції, емоції, а також зробити висновки, наскільки це дійсно вплинуло на її життя.
5. Завершення сесії (5 хвилин)
Марина сказала, що сесія була для неї особливо корисною, бо побачила свої перфекціоністичні установки в новому світлі. Подякувала за підтримку і сказала, що вже з нетерпінням чекає наступної зустрічі.
Після сесій я зробив короткі нотатки, визначив подальші кроки роботи з Мариною та ключові теми наступних зустрічей.
Четверта консультація (далі опис у вільному форматі, детальніше кейс дослуджуємо на підготовці психологів у форматі кейс-стаді):
Четверта зустріч з Мариною почалася з того, що вона прийшла трохи пізніше, ніж зазвичай, виглядала трохи стомленою, але на обличчі була посмішка. Вона сказала, що тиждень був напружений, але цікавий. Ми сіли зручніше, і вона почала ділитися досвідом виконання минулого домашнього завдання. Завдання зробити “маленьку помилку” вона сприйняла як виклик. Вона розповіла, що під час важливої зустрічі свідомо не взяла із собою звіт у друкованому вигляді, що зазвичай для неї було обов’язковим. Спочатку це викликало сильну тривогу, проте результат зустрічі не змінився – партнери прийняли цифрову версію документа, і все пройшло успішно. Після цього вона була вражена тим, наскільки її звичка до тотального контролю не є такою вже потрібною. Ми обговорили її емоційні реакції – страх, сором, полегшення – і вона визнала, що почала більше прислухатися до себе замість сліпо дотримуватися вимог “бути бездоганною”.
Далі ми обговорили ситуації, в яких Марина відчуває себе найменш впевненою у стосунках з чоловіками. Вона згадала, що на одному з неформальних заходів познайомилася з цікавим чоловіком, але, як завжди, стримувала себе – не дозволяла проявляти емоції, боялася бути “занадто відкритою” або сказати щось “дурне”. Вона навіть не взяла ініціативу, хоча відчувала симпатію. Я запитав, що б трапилося, якби вона була більш щирою. Відповіла – “можливо, я б була відкинута або виглядала би вразливою”. Ми почали досліджувати цю тему глибше. Виявилося, що страх бути відкритою тісно пов’язаний із дитячим досвідом – коли вона ділилася емоціями, мама часто говорила щось на кшталт “не розкисай” або “будь сильною, не показуй сліз”. Ми почали працювати над цим зв’язком – як дитячий досвід продовжує формувати дорослу поведінку.
П’ята консультація:
На п’яту зустріч Марина прийшла вже з внутрішнім відчуттям рішучості. Вона почала з того, що спробувала «тестово» проявити більше ініціативи в особистому спілкуванні – написала тому ж чоловікові перша, запросила на каву. І хоча він не відповів взаємністю, Марина відчула полегшення. Вона сказала – “я не зруйнувалась”. Це стало важливим інсайтом. Ми говорили про те, що впевненість – це не про відсутність відмов або критики, а про внутрішню опору навіть у випадку, коли щось не так. Я запропонував подивитися на впевненість як на здатність жити з власними емоціями, навіть коли вони складні, та не зраджувати собі.
У другій частині зустрічі ми говорили про внутрішню систему оцінювання. Марина все ще ловить себе на тому, що оцінює себе очима інших: партнерів, клієнтів, родини. Вона зазначила, що часто забуває про власні цінності. Я запропонував зробити вправу – описати, якою вона хоче бути не з точки зору очікувань оточення, а з власного внутрішнього бачення. Ми почали складати цю внутрішню карту особистості – чесна, турботлива, цілеспрямована, жива. Ці слова викликали у неї емоційний відгук, очі зволожились. Вона сказала – “це більше схоже на мене, ніж та, яку я намагаюсь зобразити для всіх”.
На завершення зустрічі домовились, що протягом наступного тижня вона повертатиметься до цієї карти й використовуватиме її як внутрішній компас. Записуватиме ситуації, де їй вдається діяти згідно з цим образом. Ми також домовилися повернутися до теми стосунків з батьками і поступово перейти до теми тілесного сприйняття, яка, як вона згадувала на перших сесіях, теж має для неї значення у темі впевненості.
Шоста консультація:
На шосту зустріч Марина прийшла спокійна, навіть злегка усміхнена. Вона виглядала природно, без напруження, яке було притаманне їй на початку нашої роботи. Відразу поділилась, що минулий тиждень був для неї емоційно насиченим – вона багато думала про карту «внутрішньої себе», яку ми створювали на попередній сесії. Сказала, що кілька разів перечитувала її вранці перед важливими зустрічами і це допомагало не включатися в сценарій «показати себе ідеальною», а залишатися щирою і живою. Особливо сильно на неї вплинули слова «жива» і «чесна». В одному з моментів вона зізналася, що вперше за довгий час дозволила собі відчути втому й не доробити справи до ночі, як це зазвичай робить.На шосту зустріч Марина прийшла
Ми розгорнули цю тему далі – виявилось, що тема тілесності й самосприйняття в неї тісно пов’язана з відчуттям провини за відпочинок або за тілесні бажання. Коли я запитав, як вона ставиться до свого тіла, вона трохи ніяковіла, але відповіла чесно – «ніби нормально, але завжди є щось, що треба підтягнути». Виявилось, що вона роками займалась спортом не з любові до руху, а з відчуття обов’язку «бути у формі». Внутрішня критика з’являлась навіть під час відпочинку – «ти ледащо», «ти не зробила все, що мала». Ми помітили, що тіло в її житті – це не джерело насолоди або життя, а проект, який постійно треба покращувати. Я запропонував Марині спробувати одну просту практику – щодня звертати увагу на одне тілесне відчуття, яке приносить задоволення, без функціональності, просто як є: смак їжі, відчуття м’якості пледа, тепло води, контакт з власним тілом під час йоги або розтягування.
Далі ми говорили про впевненість не лише як психологічну якість, а як тілесну. Я запитав – «як стоїть тіло впевненої людини?», «як вона дихає, як рухається?». Марина описала образ, а потім сказала – «але я так не ходжу». Ми спробували мікро-вправу – вона на кілька хвилин сіла в більш відкриту, спокійну позу, з прямою спиною, повільним диханням, без стискання плечей. Сказала, що це відчувалося незвично, але приємно. Я запропонував спостерігати за своєю тілесною позицією впродовж тижня і помічати, коли вона ніби «згортається» у собі, а коли займає своє місце в просторі. Це була не просто тілесна вправа, а початок глибшого процесу інтеграції впевненості на рівні тіла.
На завершення Марина сказала, що це була одна з найм’якіших і водночас сильних сесій. Вона зрозуміла, що впевненість – це не про доказ іншим, а про дозвіл собі бути живою, цілісною і тілесною. Домовились, що наступна зустріч буде присвячена темі стосунків з мамою, особливо її ролі у формуванні ставлення Марини до себе, до тіла і до ідеї контролю. Вона сказала, що трохи боїться цієї теми, але відчуває, що вже готова до неї.
